Медіатизація медійна
Медіатизація (англ. Mediatization) — зростання обсягів і ролі процесів поширення й отримання опосередкованої інформації, яка замінює безпосередній досвід людей; посилення ролі фокусування ЗМІ на молодому поколінні, явищах і персонах, залежність їхнього статусу від уваги медіа[1].
Медіатізация є підпроцесом інформатизації, призначення якого полягає в створенні і розповсюдженні новітніх систем колективного й особистого зв'язку, що забезпечує доступ будь-якого індивіда до всіх джерел інформації, до всіх рівнів особового, міжособового і групового спілкування[2].
Оцінка наслідків медіатизації[ред. | ред. код]
Відносно своїх наслідків, медіатізація може розглядатися як глобальний і інтенсивний процес дії ЗМІ на суспільну свідомість, який призводить до «внутрішньої колонізації», «фрагментації», «зубожіння» ментальних уявлень людини[3], руйнування багатоконститутивних елементів у традиційній структурі людського досвіду. Такі деструктивні наслідки спричиняє специфічне отримання інформації сучасною людиною, яке порушило біологічно заданий спосіб її засвоєння[4]. У психіці людини XXI ст. почався процес формування віртуального світу, який замінює реальний до якого пристосована її психофізіологія. Сучасні ЗМІ успішно «ліквідовують» досвід і ставлять під контроль мислення індивіда.
Однією з найважливіших сфер життєдіяльності для соціуму є політика. Тому і не дивно, що медіатізація політичного процесу в сучасному світі, за словами М. К. Гюллі, «досягла межі»[5]. Як показали українські події 2004—2006 рр., медіатізация політики в Україні досягла критичної маси.
Наслідки медіатизації[ред. | ред. код]
Київський Майдан 17 днів поспіль (з 22.11. по 08.12.2004 р.) не сходив з екранів телевізорів практично в кожній сім'ї України. Засідання круглого столу (серпень, 2006 р.), на якому лідери партій і фракцій, що пройшли до парламенту, на чолі з Президентом вирішували долю чергової коаліції, міг дивитися в прямому ефірі кожен громадянин України. Згідно з даними фахівців Всесвітнього центру охорони здоров'я (США), з червня по серпень 2006 р. за кількістю психічних розладів, різних форм психозів і інших форм душевних захворювань, які пов'язуються хворими з політичними подіями в країні, Україна поставила світовий рекорд.[джерело?] Висновок очевидний: громадяни України опинилися в медіазалежності. Ось вже два роки поспіль українці можуть спостерігати реалізацію однієї з моделей дії мас-медіа на соціальному рівні, описану М. Л. де Флером і С. Болл-Рокешем[6] — моделі медіазалежності. Ця модель припускає, що в сучасному соціумі залежність індивідів від ЗМІ безперервно зростає, її рівень пов'язаний із стабільністю або нестабільністю в суспільстві. В її рамках дія на реципієнта ведеться в когнітивному і афектному напрямах.
Див. також[ред. | ред. код]
- Концепція медіатизації життєвого простору соціуму (Ю. Хабермаса)
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Тюлякова О.Н. Институт СМИ как неотьемлемый элемент формирования молодого поколения (PDF).[недоступне посилання з липня 2019]
- ↑ Кимстач В.Н. Концепция информационного общества: культурологический аспект. Архів оригіналу за 8 липня 2013.
- ↑ Землянова, Л. М. (1999). Зарубежная коммуникативистика в преддверии информационного общества. Толковый словарь терминов и концепций.
- ↑ Назарчук, А. В. (2003). Этика глобализирующего общества.
- ↑ Чистопашина, О. В. (2000). Актуальные проблемы исследования политического дискурса и методология его изучения. Т. Концептуальна картина мира и интерпретативное поле текста. Барнаул. с. 44.
- ↑ Fleor, M. de; Boll-Rokeach S. (1976, NY). Theories of Mass Communication.
Посилання[ред. | ред. код]
- Яковлев Д.В. (18 лютого 2008). Медіатизація політики в умовах становлення демократичного режиму (PDF). Политическая культура и политическая идеология. Архів оригіналу (PDF) за 8 липня 2013. Процитовано Вісник СевДТУ. Вип. 91: Політологія: зб. наук. пр.
Джерела[ред. | ред. код]
- Кудрявцева, Л. А.; Филатенко, И. А. Медиатизация жизненного пространства современного украинского социума:взгляд лингвиста (PDF). Секция XIV.Сопоставительные аспекты изучения русского языка: 461. Архів оригіналу (PDF) за 6 березня 2009. Процитовано 14 жовтня 2010.
| ||||||||||||||||||||
